Для допитливих

На цій сторінці представлено низку цікавих фактів, що лишили нам у спадок відомі літературознавці й мемуаристи, які з різних сторін доповнюють портрети геніальних людей. 

Данте Аліг'єрі, підсумовуючи свої міркування щодо мети та умов письменницької праці, висловив таку думку: «Ніжачись на перині м'якій, слави собі аж ніяк не здобудеш». І тим самим проголосив свою при­хильність до аскетизму, дисципліни творчості, повсяк­денної виснажливої праці. Кілька століть по ньому більшість його творчих нащадків дотримувались таких же поглядів. 

    Справжнім «рабом мистецтва» був Оноре де Бальзак. Працюючи над «Людською ко­медією», він забував про все на світі. Безсонні ночі, які, він присвятив роботі над творами, виснажували його сили, відбирали роки життя, але він, не звертаючи на це уваги, працював і працював, збуджуючи себе не­безпечним для його здоров'я напоєм — кавою. Хтось з його сучасників не без іронії сказав: «Натхнення Бальзака дорівнює п'ятдесяти тисячам чашок кави».

А ще полюбляв писати, стоячи босоніж на кам'яній підлозі.

Жюль Верн протягом двадцяти п'яти років написав п'ятдесят пригодницьких романів, герої яких долали відстані між континентами, відкривали нові землі, блукали, мандрували, плавали, в той час, як сам автор роками не виїздив із рідного міста й половину з тих двадцяти п'яти років провів у своєму кабінеті. 

Франческо Петрарка. Сучасники згадували, що в його домі у Воклюзі на всіх столах було письмове приладдя. «Нерідко я,— писав італійський поет,— навіть про­кидаючись у ночі потемки намацую перо біля мого узголов'я і — поки не зникла думка — записую, а на­завтра ледве можу розібрати занотоване в темряві». 

Ернст Теодор Амадей Гофман писав свої новели в кімнаті, обклеєній чорними шпалерами, а лампу прикрашав, залежно від настрою, білий, зелений або блакитний абажур. Неабиякого значення надавали творці світової літератури письмовому приладдю, важливим було для них, яким пером писати, на якому папері тощо. Часто їх вибір викликав у сучасників неприховане здиву­вання.


Віктор Гюго, як відомо, працював над романами «Знедолені» і «Собор Паризької богоматері» за крихітним хистким бюро, за яким хтось би інший міг написати хіба що листа або запрошення.

 

Марк Твен  писав «Пригоди Тома Сойєра» на фермі, де йому побудували окрему альтанку-кабінет. Працював при відкритих вікнах, притиснувши аркуші паперу цеглинами. Нікому не дозволялося наближатися до кабінету, а якщо Твен був дуже потрібний, домашні трубили в горн. 



                Лев Толстой  під час роботи був букою. Вставав пізно, годині о дев'ятій, ні з ким не розмовляв, поки не вмиється, не переодягнеться і не розчеше бороду. Снідав кавою і парою яєць, зварених некруто, і замикався до обіду в кабінеті. Іноді там тихіше від миші сиділа дружина його Софія на випадок, якщо доведеться переписати від руки кілька глав «Війни і миру» або вислухати 

чергову порцію твору. 

Джек Лондон виріс у майже жебрацьких умовах, тому ще в дитинстві змушений був працювати. Він продавав газети на вулиці, а після школи влаштувався на фабрику з виготовлення консервів. Потім у житті Джека Лондона з'явилася Аляска: він працював там старателем, рибалкою. 

Розповіді Лондона користувалися популярністю. Щороку він випускав по декілька книг.